Стратегічне управління та бюджетна політика: причини провалів

Стратегічне управління та бюджетна політика: причини провалів

Реалізація реформ та досягнення державних цілей починаються з чіткого планування на довго-, середньо- та короткостроковий періоди. Мені як управлінцю це дуже добре відомо і зрозуміло. Детальне та професійне планування – це перший і ключовий етап успішного менеджменту в будь-якій сфері, особливо на найвищому рівні – державному управлінні. Тільки після цього здійснюється безпосереднє управління та контроль за реалізацією планів. Однак в Україні з цим, нажаль, поки не складається. В чому основні проблеми – спробуємо проаналізувати та окреслити шляхи їх вирішення.

Хаотичність дій та постійні зміни курсу країни

На практиці ми з вами постійно бачимо, як кожне нове покоління влади працює або хаотично і не системно, або створює завідомо нереальні, популістські плани дій та реформ, які не можуть бути реалізовані в необхідні терміни в принципі, навіть з наявним адмінресурсом. Більше того, дуже часто зміна влади в Україні несе за собою кардинальну зміну внутрішньополітичного (економічна, податкова політика тощо) та навіть зовнішньополітичного курсу, що взагалі ставить хрест на будь-яких ідеях забезпечити послідовний та стабільний розвиток країни.

За прикладами далеко іти не потрібно: раніше в Україні були створені території пріоритетного розвитку з податковими пільгами для суб’єктів господарювання. Дія пільг гарантувалась державою протягом 30-ти років відповідним законом. Натомість, вже через п’ять років роботи режим було ліквідовано і усіх інвесторів, які створили підприємства на даних територіях, змусили працювати на загальних засадах. Така історія відбулась у Житомирській області в 2000-х роках. І саме з таких прикладів формується імідж України в очах іноземних інвесторів. Куди дивилась влада, коли приймала такі рішення?

Інший приклад вже щодо зміни зовнішньополітичного курсу – добре усім відомий, а тому детально зупинятись на ньому не буду – це курс в НАТО. Влада змінювала свої устремління щодо Північноатлантичного Альянсу декілька разів: з пронатівського до позаблокового і знову назад.
Про що це говорить? Тільки про невизначеність, нестабільність та непередбачуваність української влади. В таких умовах забезпечити розвиток держави, про який політики-популісти так часто говорять у своїх виступах, просто неможливо. В таких умовах Україна просто не може стати надійним партнером для міжнародних акторів.

Бюджетне планування – несистемність та нелогічність
Не являється виключенням в порушеній темі і така важлива для держави сфера, як бюджетне планування. В Україні з цим завжди були серйозні проблеми. Бюджети приймалися як-небудь: вночі, з простроченням всіх можливих термінів, приймались нашвидкуруч, із завідомо не виконуваними показниками…Відповідно, додавши до цієї проблеми ще і тотальну корупцію на бюджетах усіх рівнів, з якою боротьба в черговий раз тільки імітується – взагалі стає зрозуміло про справжній колапс, вирішити який дуже і дуже не просто.

Але ж бюджет та стратегічне державне управління – це нерозривні речі. Політики повинні розуміти, що від якісно запланованого бюджету буде залежати фінансування, а відтак і реформування та розвиток усіх ключових для держави сфер. Якщо бюджет буде розподілено неправильно – то і говорити про збалансований розвиток та «покращення» можна навіть не починати.

Важливо підкреслити, що дана проблема актуальна як для держави в цілому, так і для місцевих бюджетів. Мені, як депутату Київської міської ради, це дуже добре відомо з практики. Я аналізую та своїми очима бачу усю ту безвідповідальність, а іноді, навіть, і особисту, меркантильну зацікавленість, з якою депутати підходять до формування бюджету. За прикладами в черговий раз далеко ходити не потрібно – Нещодавній фінал Ліги Чемпіонів, на який було витрачено 2,5 млрд.грн. міського бюджету, а туристичного збору було отримано лише на 120 тис.грн…..ось це «бізнес по-українськи». Проаналізуємо міський бюджет більш детально.

Новий бюджет столиці

Новий бюджет столиці не обіцяє бути кращим. Буквально нещодавно Київською міською радою на VI сесії VIII скликання було ухвалено «Основні напрямки бюджетної політики міста Києва на 2019 рік». Даний документ, нажаль, виразно підкреслює загальну дезорієнтацію курсу реформ в Україні. Конкретно цей нормативно-правовий документ розроблявся цілою плеядою органів: Київською міською держаною адміністрацією, базується він на Прогнозі економічного і соціального розвитку України на 2018-2021 роки, затвердженому постановою Кабміну, а також Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року та «міських цільових програм»; контроль за виконанням був покладений на постійну комісію Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.

Бачимо, що сотні держслужбовців майже всіх рівнів займалися стратегічним плануванням у сфері розподілення бюджетних коштів. І що отримано в результаті? Перш ніж заглибитись у цифри не можливо не звернути уваги на перший абзац розділу «Ризики»: «… визначено 17 ключових реформ, що мають буди здійснені найближчим часом. Проте практичний інструментарій впровадження реформ залишається невизначеним…». Особливо виразна ця фраза на фоні збільшення видатків у графі «Державне управління» приблизно на 250 млн. грн. І чому увесь цей адміністративний ресурс разом із депутатами не можуть визначити практичний інструментарій впровадження реформ? Навіщо тоді взагалі розробляти цей документ, якщо практичного інструментарію не визначено? Дивно як мінімум.

Перейдемо до більш глибоко аналізу цифр бюджету. На перший погляд, загальні суми на 2019 рік виглядають збалансовано. Збільшення загального обсягу доходів м. Києва на 2 млрд. грн. (приблизно 53,7 млрд. проти 51,7 млрд., у порівнянні з 2018 роком), при суттєвому зменшенні «місцевих податків і зборів» та «інших доходів», відбулось за рахунок податків та зборів на доходи фізичних осіб. До речі, дефіцит склав більше 867 млн. грн.

Під час поверхневого аналізу видатків м. Києва, у порівнянні з попереднім, 2018-м роком, неможливо не звернути увагу на особливе місце сфер «Освіти» й «Культури та мистецтва». Якщо освітній процес має поліпшитись на 2 млрд.грн. бюджетних коштів (без власних надходжень бюджетних установ сума перебільшує рекордні 16 млрд. грн.), то культура та мистецтво в цьому році недоотримає 15,7 млн. грн. Тобто, буде виділено лише 1 млрд. 140 млн. грн. на заходи культури та мистецтва, що, судячи з відшкодуванням на освіту, явно не в змозі задовольнити освічену частину киян.

Суттєве скорочення бюджетних видатків торкнулось не тільки другорядних граф, на кшталт «Житлово-комунальне господарство» (на 723 млн. грн.) і «Зв’язок, телекомунікації та інформатика» (на 295 млн. грн.), а й таких пріоритетних напрямків бюджетної політики, як «Транспорт та транспортна інфраструктура, дорожнє господарство» (на 2 млрд. 166 млн. грн. менше попереднього року). І це при піднятті тарифу в муніципалітетному транспорті в два рази та планування відкриття нової станції метрополітену! Цікаво, а на що тоді підуть гроші від піднятих тарифів? Крім того, ми бачили роботу прес-служби: хто тільки не погоджував це підвищення, залишилось тільки послу Сполучених Штатів зробити заяву, що Дональд Трамп погодив підвищення проїзду в Києві. І, звісно, у киян запитати. Та замість відповідей ми маємо тільки нові і нові приклади незрозумілих рішень.
Як приклад – повністю корупційна, на мою думку, ініціатива будівництва метро на Виноградар. Там живе 200 тис. людей, а на Троєщині – більше півмільйона.
Але перше місце серед «заощаджень» бюджету посіла «Охорона навколишнього природного середовища» – розбіжність у фінансуванні з 2018 роком склала 153 млн. грн. (209,7 млн. проти 56 млн. грн. у 2019 році). І це при катастрофічній екологічній ситуації в столиці: проблеми з каналізаційними мережами міста, забруднення атмосферного повітря викидами від автотранспорту, стан прибережно-захисних смуг водних об’єктів міста, поводження з відходами…цей список дуже широкий.

Висновки

Однією з ключових проблем є відсутність стратегічного управління як системи, яка б переходила від одного покоління влади до іншого. В результаті державні органи, а також приватні суб’єкти господарювання працюють відокремлено, виходячи із власного бачення розвитку, а не із загальнодержавних стратегічних документів
Це нівелює саму суть розробки стратегій і робить їх пустими, при тому створюється їх дуже багато (рекорд – у 2017 році на національному рівні розроблена 21 стратегія, а з 1991 року їх налічується більше сотні). І де результати впровадження – немає нічого, окрім купи проблем.
Також, варто ще раз підкреслити, що будь-яка стратегія розвитку фактично не має змоги реалізуватись без її фіксування в бюджетах. Щорічно, як загальнодержавний, так і регіональні бюджети, повинні узгоджуватись між собою та мають бути направлені на досягнення запланованих показників.

Поки що ж ми бачимо відокремлену та не систематичну сукупність запитів на виділення коштів від різних інституцій, а не збалансовані бюджети з пропорційним і логічним розподіленням ресурсів по різних сферах та рівнях.
До речі, за всю історію незалежності України ще не було жодного випадку притягнення до відповідальності державних високопосадовців за кінцевими, чи фактичними результатами реалізації стратегії чи тих самих бюджетів. Немає жодної справи з бюджетних питань. Правоохоронна система і антикорупційні органи сьогодні не працюють, щоб ми не казали. Ці факти закріплюють відчуття безкарності серед можновладців. Я вважаю, що порушення і зловживання в цій сфері мають мати наслідки, в тому числі – адміністративні і кримінальні.
Подолання корупційної складової та системи «відкатів» потребує кардинального вирішення і без якісної зміни депутатського корпусу на усіх рівнях, у яких буде політична воля це робити, тут, скоріше за все, не обійтись…
Читайте на сайті ОБОЗРЕВАТЕЛЬ